У селі Великий Ключів на Коломийщині відбувся щорічний фестиваль повстанської пісні «Покрова». Захід пройшов біля відновленої криївки, де у 1951 році загинули троє бійців УПА. Попри несприятливу погоду, на фестиваль зібралися ветерани, чинні військові, волонтери та родини повстанців, щоб вшанувати пам'ять героїв та провести паралелі між минулою та сучасною боротьбою за незалежність України.
Ключові моменти
- Фестиваль «Покрова» проводять з 2021 року біля відновленої криївки УПА на присілку Царинка.
- Захід об'єднує нащадків повстанців, ветеранів, волонтерів та сучасних військових.
- Криївку відновили з ініціативи сина загиблих тут підпільників — Василя Дронюка.
- Історія цього місця пов'язана з героїчним вчинком трьох повстанців та трагічною зрадою.
- Учасники фестивалю проводять паралелі між боротьбою УПА та сучасною війною проти російських окупантів.
Історичне місце пам'яті
Фестиваль «Покрова» має глибоке символічне значення, адже він проходить у місці, що є свідком героїзму та трагедії українського визвольного руху. Саме тут, на присілку Царинка, 2 жовтня 1951 року, троє повстанців, оточені радянськими каральними загонами, вирішили не здаватися в полон і підірвали себе.
Загиблими були ключові фігури підпілля: окружний провідник Іван Кулик (псевдо «Сірий»), районний провідник Юрій Дронюк («Яр») та його дружина, друкарка Анна Дронюк («Муха»). Їхня жертва стала символом незламності духу.
Відновлення криївки
Протягом десятиліть місцезнаходження криївки було забуте. У 2018 році група ентузіастів на чолі з Геннадієм Романюком, одним із організаторів фестивалю, віднайшла та розчистила це місце, встановивши пам'ятний хрест. А у 2021 році, завдяки наполегливості сина загиблих повстанців Василя Дронюка, криївку вдалося повністю відновити, перетворивши її на живий меморіал.
Мрія сина, що стала реальністю
Головним ініціатором відновлення криївки був Василь Дронюк. На момент загибелі батьків йому було всього чотири роки. Він не пам'ятав їхніх облич, але все життя плекав мрію вшанувати їхню пам'ять.
«Це його була ідея зробити криївку. Він цим жив», — згадує Геннадій Романюк. Василь Дронюк був присутній на відкритті меморіалу у 2021 році, але, на жаль, через кілька місяців його життя обірвалося. Сьогодні його справу продовжують дружина Марія та донька Світлана, які опікуються пам'ятним місцем.
«Чоловікові було дуже важливо відновити цю криївку. Адже досі ніхто не знає, де поховані повстанці», — розповідає пані Марія.
Вона переповідає, що після загибелі батьків маленького Василя та його сестру виховувала бабуся. Їм доводилося роками переховуватися, щоб уникнути репресій з боку радянської влади.
Історія зради та її наслідки
Трагедія у криївці сталася через зраду. Провідників видав Дмитро Тучак з Городенки (псевдо «Кіров»), який очолював районну службу безпеки ОУН і мав би виявляти зрадників, а не ставати ним.
За словами Геннадія Романюка, радянські спецслужби заарештували дружину Тучака, яка також була в підпіллі, і почали шантажувати її, використовуючи їхню маленьку дитину. Зрештою, Тучак зламався і пішов на співпрацю з ворогом.
Ціна зради
Зрада Дмитра Тучака призвела до загибелі або арешту 120 командирів українського підпілля. Через багато років його знайшли в Києві ті, хто вижив у таборах. Після розмови з колишніми побратимами він отримав інсульт і помер, а його син, заради якого він нібито пішов на злочин, наклав на себе руки.
Боротьба, що триває в поколіннях
На фестиваль щороку приїжджають люди, для яких історія УПА — це не просто сторінки з підручника, а частина родинної пам'яті. Серед них — родина Боледзюк. Їхня бабуся з позивним «Сосна» була зв'язковою УПА. Її схопили та засудили до 15 років таборів, з яких вона відбула 11.
«Ця боротьба не могла не передатися нам від бабусі», — говорить її онука Надія Боледзюк. Її мати, Галина Гаращук, медик, пройшла Майдан, а з 2014 року служила на Донбасі. Сама Надія разом із сестрою з 2014 року активно займається волонтерством.
Зв'язок часів: від криївки до сучасних окопів
Особливими гостями фестивалю є сучасні українські військові. Цьогоріч на захід приїхав боєць Дмитро з позивним «Кобра», який зараз воює на Запорізькому напрямку. Кілька років тому він особисто брав участь у відновленні цієї криївки разом із побратимами з організації «Тризуб імені Степана Бандери».
«Усе, що тут є, ми познаходили, коли копали, — банки металеві, патрони, посуд», — показує Дмитро. Він наголошує, що криївка була важливим центром, де друкували агітаційні листівки.
«Були моменти, коли нам було дуже важко. Я, як людина, яка знає історію, то собі згадував, що нашим попередникам легше не було. Вони воювали в підпіллі. Ми раді, що воюємо за 1300 км від дому», — ділиться думками військовий.
Пісня як зброя та літопис війни
Невід'ємною частиною фестивалю є повстанська та сучасна військова пісня. Щороку з Києва приїжджає бард Юлія Майборода, відома як «Бандерівна». З 2014 року вона їздить на фронт, співає для бійців та волонтерить. Її творчість, яку вона називає «окопно-бліндажною лірикою», налічує понад 60 пісень про різні роди військ.
Ще один постійний учасник — бард Дмитро Скрипа, родом з Луганщини. Він зауважує цікавий історичний факт: один із загиблих у цій криївці, Іван Кулик «Сірий», був родом із Донецької області, із села Грабове Шахтарського району. Це свідчить про те, що за волю України боролися люди з усіх її куточків.
Учасники згадують, що місцевий колектив знає близько 30 повстанських пісень, які є справжньою музичною енциклопедією підпільної боротьби. Фестиваль «Покрова» продовжує традицію збереження історичної пам'яті, поєднуючи минуле і сьогодення та надихаючи на подальшу боротьбу за вільну Україну.
