Служба зовнішньої розвідки України оприлюднила перші документи з архівів КДБ, що проливають світло на одну з найтрагічніших сторінок історії української церкви — так званий Львівський псевдособор 1946 року. Ці матеріали детально розкривають, як радянські спецслужби організували ліквідацію Української греко-католицької церкви.
До 80-річчя подій, що назавжди змінили релігійний ландшафт Галичини, розвідка почала публікувати серію розсекречених справ. Документи свідчать про ретельно сплановану операцію, метою якої було насильницьке приєднання УГКЦ до Російської православної церкви та розрив зв'язків з Ватиканом.
Ключові факти
- Служба зовнішньої розвідки оприлюднила раніше засекречені документи МДБ та КДБ СРСР.
- Матеріали стосуються підготовки та проведення Львівського псевдособору в березні 1946 року.
- Окремий блок документів присвячений оперативній розробці архієпископа УГКЦ Івана Бучка.
- План ліквідації УГКЦ був затверджений у Москві та реалізований силами спецслужб.
Спецоперація під назвою "Собор"
Події, що відбулися 8–10 березня 1946 року в соборі Святого Юра у Львові, не були спонтанним церковним зібранням. Як свідчать розсекречені документи, це була ретельно спланована спецоперація радянських органів державної безпеки. Її головною метою була повна ліквідація впливу Української греко-католицької церкви, яка вважалася центром українського національного спротиву.
Підготовчий етап розпочався задовго до самого заходу. Вже у квітні 1945 року радянська влада завдала нищівного удару по керівництву УГКЦ. Були заарештовані митрополит Йосиф Сліпий, усі єпископи та десятки священників. Одночасно закрили ключові освітні центри — Богословську академію та семінарію у Львові, позбавивши церкву можливості готувати нові кадри.
Створення "ініціативної групи"
Після обезголовлення церкви, у травні 1945 року, Народний комісаріат державної безпеки (НКДБ) сформував так звану “ініціативну групу”. До неї увійшли священники, які погодилися на співпрацю з режимом. Саме ця група мала формально виступити з ідеєю “возз’єднання” з Російською православною церквою.
Документи підтверджують, що весь процес курувався з Москви. До Львова була відправлена спеціальна оперативна група НКДБ, яка відповідала за всі аспекти проведення "собору": відбір "делегатів" серед лояльного духовенства, їхнє доставлення на місце, фінансування заходу та забезпечення охорони.
Полювання на архієпископа Івана Бучка
Особливу увагу радянські спецслужби приділяли постаті архієпископа Івана Бучка. Після арешту всього єпископату в Галичині він залишався одним із найвпливовіших ієрархів УГКЦ, який перебував за кордоном і був недосяжним для прямого тиску.
КДБ вважав його ключовим “центром” церковної діяльності, що мав прямий контакт з Папою Римським. У розсекречених матеріалах міститься постанова про заведення на архієпископа оперативної справи. Йому інкримінували “антирадянську роботу” та “націоналістичний” характер церковної діяльності.
“Діяльність Бучка розглядалася як пряма загроза радянському режиму. Його публічні виступи та інтерв'ю, в яких він критикував політику СРСР, ретельно збиралися та аналізувалися як докази “антирадянської агітації”.”
Спецслужби роками вели стеження за Іваном Бучком за кордоном. Агенти намагалися зібрати інформацію про його контакти, вплив у церковних колах та зв'язки з українською діаспорою. Однак, як зазначається в документах, справа була закрита через відсутність “оперативних можливостей” для подальшої розробки з території Італії, де перебував архієпископ.
Контекст: Чому УГКЦ була загрозою для СРСР?
Українська греко-католицька церква завжди була не лише релігійною інституцією, а й важливим осередком національної ідентичності, культури та освіти в Галичині. Її підпорядкування Ватикану, а не Москві, робило її ідеологічно непідконтрольною радянській владі. Ліквідація УГКЦ була спрямована на знищення одного з останніх бастіонів українського опору та повну уніфікацію релігійного життя за радянським зразком.
Наслідки та історичне значення
Львівський псевдособор 1946 року офіційно ліквідував УГКЦ на території СРСР. Її храми та майно були передані Російській православній церкві, а мільйони вірян та сотні священників, які відмовилися переходити у православ'я, були змушені піти у підпілля. Церква існувала в катакомбних умовах понад 40 років, аж до свого відродження наприкінці 1980-х років.
Оприлюднення архівних документів КДБ має величезне значення для розуміння методів, які використовувала тоталітарна система для боротьби з інакомисленням та релігійною свободою. Вони є беззаперечним доказом того, що так зване "возз'єднання" було насильницьким актом, організованим і проведеним спецслужбами.
Ці матеріали дозволяють відновити історичну справедливість та вшанувати пам'ять тих, хто зберіг вірність своїй церкві в умовах жорстоких переслідувань. Публікація документів триватиме, відкриваючи нові сторінки боротьби українського народу за свою віру та ідентичність.
