До запуску кінного трамвая у 1880 році вулицями Львова вже курсував громадський транспорт. Перші омнібуси, що з'явилися у місті ще у 1835 році, стали початком епохи організованих пасажирських перевезень. Поряд з ними працювали індивідуальні перевізники — двокінні фіакри та однокінні дорожки, які пропонували свої послуги за чітко встановленими тарифами.
Ця система, хоч і значно відрізнялася від сучасної, заклала основи для подальшого розвитку транспортної інфраструктури міста. Вона відображала соціальну структуру та економічні реалії Львова XIX століття, де вартість поїздки залежала від відстані, часу доби та навіть комфорту екіпажу.
Ключові факти
- Перший в Україні регулярний громадський транспорт, кінний омнібус, з'явився у Львові у 1835 році.
- Крім омнібусів, пасажирські перевезення здійснювали індивідуальні екіпажі: двокінні фіакри та однокінні дорожки.
- У 1869 році у Львові, де проживало 87,1 тисячі мешканців, працювало 298 фіакрів та дорожок.
- Тарифи на проїзд були регламентовані та залежали від типу екіпажу, відстані, часу доби та наявності багажу.
- Гужовий транспорт залишався частиною міського життя Львова аж до 1960-х років, виконуючи комунальні функції.
Поява першого громадського транспорту: кінний омнібус
До першої половини XIX століття у Львові не існувало організованої системи громадського транспорту. Ситуація змінилася у 1835 році, коли на вулицях міста з'явився перший в Україні кінний омнібус — багатомісний екіпаж, що курсував за визначеним маршрутом.
Спочатку омнібус був розрахований на 12 пасажирів, але згодом його місткість збільшили до 15–20 осіб. Пасажири розміщувалися на двох лавах, розташованих уздовж бортів одна навпроти одної. Екіпаж виконував чотири рейси на день, що було значним кроком у забезпеченні мобільності містян.
Маршрути та вартість проїзду
Основний маршрут омнібуса з'єднував ключові точки тогочасного Львова. Він починався від Чернівецького залізничного вокзалу, проходив через вулицю Городоцьку, проспект Карла Людвіга (нині проспект Свободи), площі Галицьку та Бернардинську (Соборну), і закінчувався на площі Митній. Звідти маршрут продовжувався до Горішнього Личакова і далі до Винників.
Існував також сезонний літній маршрут, який пролягав від площі Галицької через вулиці Академічну (проспект Шевченка), Святого Миколая (Грушевського), Панську (Івана Франка) до парку Кілінського (Стрийський парк). Вартість проїзду варіювалася від 3 до 12 центів залежно від відстані. Омнібуси курсували вулицями Львова аж до 1895–1896 років, ставши перехідним етапом до ери трамваїв.
Індивідуальні перевезення: фіакри та дорожки
Паралельно з омнібусами у Львові розвивалася система індивідуальних перевезень, представлена двома основними видами екіпажів: двокінними фіакрами та однокінними дорожками. Ці види транспорту були зручнішими, але й дорожчими.
Походження назв
Термін «фіакр» походить від назви паризького заїзду «Під Святим Фіакріусом», де у XVII столітті знаходилося бюро найму кінних карет. Назва «дорожка» прийшла до Львова з Варшави, що тоді перебувала у складі Російської імперії, і означала легкий екіпаж для подорожей.
Точна дата появи цих екіпажів у Львові невідома, але вже у 1869 році їхня кількість у місті сягала майже трьох сотень. Це свідчить про високий попит на послуги індивідуального транспорту серед мешканців, чисельність яких на той час становила понад 87 тисяч осіб.
Регламентовані тарифи на фіакри
Вартість поїздки фіакром була чітко регульована. У 1875 році одна поїздка містом без зупинок коштувала 30 центів. Для довших подорожей діяв погодинний тариф: перші 15 хвилин коштували 30 центів вдень та 45 центів уночі.
Були встановлені й фіксовані ціни на поїздки до популярних місць на околицях, таких як Високий Замок, Залізна Вода чи Погулянка. Така подорож обходилася пасажиру у 50 центів. Поїздка до будь-якого залізничного вокзалу коштувала 1 ринський злотий, а за багаж доводилося доплачувати 15 центів. Послуги фіакрів були особливо популярними для поїздок на бали, вартість яких становила 80 центів.
«До 1878 року, за два роки до запуску кінного трамвая, ціни на послуги двокінних фіакрів зросли приблизно на третину порівняно з 1875 роком», — свідчать історичні документи.
Наприклад, денний тариф за перші 15 хвилин поїздки зріс до 40 центів. Поїздка на вокзал у нічний час подорожчала до 1 злотого 20 центів. Максимальна кількість пасажирів у фіакрі за стандартним тарифом становила чотири дорослі особи. За очікування понад 15 хвилин біля будинку замовника стягувалася додаткова плата у 20 центів. Усі скарги на якість послуг приймала Дирекція Поліції.
Дорожки: бюджетна альтернатива
Для менш заможних містян існувала дешевша альтернатива — однокінні дорожки. Вони поділялися на два класи, які відрізнялися рівнем комфорту та, відповідно, ціною. Дорожки першого класу позначалися червоним номером, другого — жовтим.
Поїздка на дорожці першого класу тривалістю 15 хвилин у 1875 році коштувала 20 центів вдень і 30 центів уночі. До 1878 року денний тариф зріс до 25 центів. Цікаво, що поїздки до віддалених локацій, як-от Високий Замок, з часом навіть подешевшали: з 50 центів у 1875 році до 35 центів у 1878 році.
Ціни на проїзд у дорожках (1875 vs. 1878)
- Перший клас (15 хв, день): 20 центів → 25 центів
- Другий клас (15 хв, день): 15 центів → 20 центів
- Поїздка на вокзал (1 клас, день): 40 центів → 50 центів
- Поїздка на вокзал (2 клас, день): 30 центів → 40 центів
Дорожки другого класу були найдоступнішим видом індивідуального транспорту. У 1875 році 15-хвилинна поїздка вдень коштувала 15 центів, а вночі — 22 центи. До 1878 року ціни зросли до 20 та 25 центів відповідно. Максимальна місткість дорожки становила двоє дорослих та одну дитину. За перевезення багажу, переважно на вокзал, стягувалася плата 10–15 центів.
Спадщина гужового транспорту
Епоха гужового транспорту залишила свій слід у топоніміці Львова. Назва вулиці Фурманської, розташованої в центрі міста, нагадує про часи, коли вона була осередком діяльності львівських візників. Тут розташовувалися недорогі заїзди, де мешкали власники фіакрів та дорожок, яких називали фурманами.
Кінні фіри як допоміжний комунальний транспорт використовувалися у Львові аж до 1950-х і навіть початку 1960-х років. Вони вивозили сміття та перевозили вантажі для міського господарства, курсуючи навіть центральними вулицями.
Поява кінного трамвая у 1880 році, а згодом і електричного, поступово витіснила фіакри та дорожки з вулиць міста. Проте їхня історія є важливою частиною еволюції міської мобільності, що передувала сучасним транспортним системам.
